Чемпіонат світу-2022 подарував чималу кількість сенсацій, а самую главную преподнесла сборная Марокко, добравшаяся до квартета сильнейших.

«Атласні леви» не просто стрибнули вище голови, а ракетою злетіли до стратосфери. Колектив бачили третім-четвертим серед Бельгії, Хорватії та Канади, проте реальність піднесла шокуючі сюрпризи. Нуль пропущених м?ячів (окрім автоголу), перша сходинка у квартеті, прохід Іспанії та Португалії.

Так, африканці не вражають з огляду естетизму, але демонструють той футбол, який вміють. Якщо критики ще шукали якісь виправдання після «Червоної фурії», то от прохід Роналду і компанії – серйозний показник. До півфіналу доходить не кожен, там не місце статистам, яким просто посміхнулася вдача. Чи не так?

Аби відповісти на питання, поринемо в історію і пошукаємо схожі випадки – коли ще абсолютно неочікувані персонажі потрапляли до ½ фіналу?

Португалія на ЧС-1966

Португалія не могла подолати кваліфікацію жодного турніру впритул до 1966-го, причому «бронза», завойована на полях Англії, є єдиною медаллю в доробку збірної на ЧС. Фіґу, Роналду, решта культових прізвищ – ніхто задав планку, як це вдалося зробити Еусебіу.

Звичайно, передумови були – станом на 60-ті португальський чемпіонат високо котувався, «Бенфіка» все ще запалювала в Кубку європейських чемпіонів, а Еусебіу в 1965-му підняв над головою «Золотий м?яч». Зірки так зійшлися, що склад, сформований переважно із представників лісабонських клубів та «Порту», вихором пронісся по неостанніх суперниках.

Дивіться самі – у квартеті випали Бразилія (чинний володар трофея) та Угорщина (перевірений боєць, який посів третє місце на Євро-1964). Була ще Болгарія, що зі своїм гарячим темпераментом і костоломським стилем – прикметно, що хлопці «ліквідували» Пеле і це частково коштувало південноамериканцям потрапляння до плейоф.

Втім, Португалія не знітилася і напрочуд легко розібралася з конкурентами – мадяри дістали із сітки три (1:3), Болгарія взагалі не забила (0:3), а Бразилію прибив Еусебіу (1:3). Вау.

У 1/4-й довелося помучитися зі ще одними вискочками – до середини першого тайму Північна Корея відвантажила три м?ячі (1-ша, 22-га та 25-та хвилини). «Обрані» прийшли до тями досить оперативно (на 27-й хвилині Еусебіу скоротив відставання); «Чорна пантера» була нестримною та схилила шальки терезів на власний бік – покер легенди й контрольний постріл від Жозе Аугушту встановили на табло 5:3.

Попри ще один гол Еусебіу у півфіналі, його зусиль не вистачило проти Англії та персонально Боббі Чарльтона. Зате на СРСР сили знайшлися – португальці повели у дебюті (зрозуміло хто відзначився), впевнено тиснули та підсумували зустріч 2:1.

Бельгія на ЧС-1986

Хтось скаже – у 1980-му Бельгія дійшла до фіналу Євро. Так, проте через шість років до Мексики навідалася зовсім інша команда, де можна було виокремити хіба що Жана-Марі Пфаффа та Яна Кулеманса.

Що прикметно, «червоні дияволи» стартували дуже мляво – поступилися Мексиці (1:2), не без проблем обіграли Ірак (2:1) і зафіксували підозрілу нічию з Парагваєм (2:2), яка влаштовувала обидві сторони.

Зате 1/8-ма порадувала вогняною перестрілкою з СРСР (4:3) – на хет-трик Ігоря Беланова відповіли Шифо, Кулеманс, Демоль та Класен. Радянська (як і російська) риторика любить тицяти пальцем на Еріка Фредріксона, звинувачуючи шведського суддю в упередженості. Але давайте чесно: СРСР недооцінив візаві, причому занадто рано вичерпав сили (на це натякнув Валерій Васильович Лобановський). Тож до чвертьфіналу рушили саме бельгійці.

З Іспанією «червоні дияволи» діяли сміливо, повели у рахунку (героєм став Кулеманс) і не дотерпіли зовсім трошки, щоб закрити питання у основний час. Хуан Сеньор встановив паритет на 85 хвилині, матч перейшов у овертайм й у серії пенальті своє слово сказав Пфафф - перехитрив молодого Елоя Олая (5:4).

Перед півфіналом Гі Тіс, керманич бельгійців, багато говорив про Марадону – як важливо перекрити Дієґо кисень. Нічого путнього не вийшло – аргентинець знущався, як міг, відправив дубль і в думках спокійненько готувався до ФРН. Шкода, що і в битві за «бронзу» Бельгія «поплила» – переможцями стали французи (4:2).

Болгарія на ЧС-1994

До Христо Стоїчкова можна ставитися по-різному, але у нападника не відняти клас – якби не його старання, то Болгарія б ніколи не замахнулася на півфінал. Незважаючи на те, що із шести голів Матадор реалізував одразу три одинадцятиметрові удари, його значення неможливо переоцінити. Йордан Лечков, Петр Хубчев, Еміл Костадинов та Наско Сіраков – теж виконали солідний об?єм роботи, однак і поряд не стоять із зіркою «Барселони».

Болгарія влетіла Нігерії (0:3), потім розтрощила Грецію (4:0) і дала прикурити Аргентині (2:0). У 1/8-й швидко обмінялася голами з Мексикою (Стоїчков забив на 7-й, а Альберто Ґарсія Аспе – на 18 хвилині) і тягнула інтригу до серії пенальті. Там останній був не таким вправним – не використав нагоду, як і ще два його партнери (Марселіно Берналь та Хорхе Родріґес).

Чвертьфінал підкинув, здавалося б, непід?ємну місію – Німеччина, чинний тріумфатор ЧС, мала достатньо ресурсів, аби спокійно забезпечити прохід. Так і було тривалий проміжок часу (до того ж Лотар Маттеус відзначився з позначки), але далі все перевернулося догори дригом – Стоїчков зрівняв на 76-й, а Лечков вивів уперед на 78 хвилині матчу. Ще те потрясіння.

Чи могла Болгарія вистрелити ще й у півфіналі? Італія мучилася увесь Мундіаль, Арріґо Саккі постійно сварився з Роберто Баджо, але, на щастя, Божественний хвостик був у повному порядку. Тобто балканці мали мінімальні шанси і Баджо це підтвердив своїм дублем (2:1).

У останньому для болгар поєдинку команда потрапила під гарячу руку Швеції (0:4, ходять легенди, що Стоїчков та компанія вийшли на поле зі страшним перегаром), та все одно прибула на батьківщину в статусі національних героїв.

Хорватія на ЧС-1998

Ось і вкотре згадана нами Хорватія. З одного боку, фанати бачили балканців на Євро-1996, де ті подолали груповий бар?єр та зчепилися у чвертьфіналі з німцями (1:2). Ігор Штимац («Дербі Каунті»), Славен Білич (Евертон), Роберт Просинечки зі славним іспанським минулим, Звонимир Бобан («Мілан») та Давор Шукер («Реал») – персони, знані в Європі і з великим потенціалом.

Водночас важливий контекст – Хорватія вперше відібралася на ЧС, а зіркові імена – загалом не панацея для досягнення успіху. Подивіться на Бельгію чи Німеччину у Катарі – там теж зібралися не останні майстри, які все одно спіймали облизня.

«Картаті» поклали на лопатки Ямайку (3:1) та Японію (1:0) і в третьому турі мінімально спасували проти Аргентини (0:1). Подальший обіграш Румунії (1:0) був сприйнятий неоднозначно – поєдинок вийшов млявим, скупим на моменти, найгостріший з яких – пенальті, реалізований Шукером.

Склалося враження, що більшого чекати не варто, аж тут Хорватія нокаутувала німців (3:0) – Роберт Ярні, Горан Влаович та Давор Шукер розірвали спантеличений захист «маншафт».

Треба визнати, що Німеччина довго діяла по-господарськи, хизувалася біцепсами, пристрілювалася і опісля розгромну поразку аргументувала вилученням Крістіана Вернса. Берті Фогтс «списав» усе на провокаційну поведінку хорватів, ті ж зі свого боку горіли бажанням поквитатися за Євро-1996 і були розлючені висловами суперника у пресі. Хай там що, а усі пережили шок – хтось приємний, а комусь із плачем довелося виправдовуватись.

Показала Хорватія зуби й у боротьбі з французами (1:2), але хто ж тоді знав, що Ліліан Тюрам використає у одному матчі весь запас голів за «гальських півнів»? Дубль захисника поховав сподівання «шашкових» – добре, що на Нідерланди вони вийшли з хорошим настроєм і оформили «бронзу» (2:1).

Південна Корея та Туреччина на ЧС-2002

ЧС-2002 запам?ятався низкою суддівських скандалів та лояльністю, продемонстрованою на користь Південної Кореї. Не сказати, що «воїни Теджу» виглядали жахливо (їм точно не дорікнеш у мотивації), але зустрічі з Португалією (спірна червона картка Жоау Пінту) та особливо Італією наштовхують на відповідні висновки.

Еквадорець Байрон Морено (у подальшому спійманий із шістьма кілограмами кокаїну і засуджений до 2,5 років позбавлення волі) фактично вкрав перемогу у «Скуадри Адзурри» – вилучив Франческо Тотті та скасував чистий «золотий» гол у виконанні Даміано Томмазі.

Невже офсайд? Повтор епізоду його не засвідчив; зате Ан Джон Хван свій шанс реалізував і таким чином гарантував вихід до чвертьфіналу. Що цікаво, автора голу, який тоді захищав кольори «Перуджи», клуб негайно виставив за поріг – на Апеннінах жадали крові.

Не менший «цирк» стався проти Іспанії – «відзначився» Джамаль Аль-Гандур. Єгипетський рефері «побачив» фол Івана Ельґери, внаслідок чого анулював результативний постріл Рубена Барахи. Аналогічно постраждав Фернандо Мор?єнтес – на 92 хвилині боковий арбітр сигналізував про те, що м?яч нібито покинув поле перед тим, як Хоакін здійснив навісну передачу на «реалівця». Чи це було так? Звичайно, що ні. У серії післяматчевих пенальті кращою виявилася Корея (5:3).

Це той випадок, коли справжнього футболу було мало – всі обговорювали свавілля. Очевидно, що азіати несправедливо опинилися в 1/2-й і прикро, що історію не перепишеш.

Добре, що на тому ж ЧС був протилежний приклад – Туреччина. Фундамент знаменитого покоління заклав Фатіх Терім, а вершки зібрав Шенол Гюнеш – «яничари» приїхали на турнір після 48-річної відсутності, оговталися після поразки бразильцям (1:2), набрали 4 очки у групі та у 1/8-й впоралися з Японією (1:0).

Півфінал стовідсотково б отримав несподіванку, адже Туреччина зіткнулася з не менш колоритним Сенегалом – представник чорного континенту, взагалі дебютант змагання викликав шалений фурор, залишивши позаду Уругвай, Францію та Швецію. Що поробиш: хтось мав обов?язково вилетіти, а 22 червня 2002-го було днем саме імені Ільхана Манзиса.

Що стосується безпосередньо 1/2-ї, то тут Корея та Туреччина були биті Німеччиною і Бразилією відповідно. У очній дуелі тріумфував Гюнеш (3:2) та став живою легендою, а от від кейсу Південної Кореї досі тхне неприємним душком.

Уругвай на ЧС-2010

На перший погляд, Уругваю тут не повинно бути – «чарруа» мають в активі два Кубки світу (1930 та 1950) і декілька разів наближалися до поповнення колекції. Тим не менш, треба розуміти наступне – з тих часів спливло багато води й з 1974-го по 2010-й південноамериканці за найкращих обставин обмежувалися 1/8-ю. Ба більше, колектив пропустив форуми в Аргентині (1978), Іспанії (1982), США (1994), Франції (1998) та Німеччині (2006) – словом, по приїзді до ПАР від «небесно-блакитних» мало що чекали.

Оскар Табарес – ось кому слід аплодувати. Фахівець підготував шикарну обойму, кістяк якої склали Муслера, Луґано, Ґодін, Касерес, Кавані, Суарес та Форлан. Сплав молодості та досвіду явив себе у повній красі – впорався з Францією (0:0), розгромив ПАР (3:0) та мінімально здолав Мексику (1:0).

Південна Корея та Ґана – не найсильніші опоненти і настільки заряджений Уругвай вважався фаворитом. Але який же епік ми побачили! Азіати довго впиралися і зрештою зламалися під тиском Суареса (2:1), а поєдинок з Асамоа Г?яном і рештою колоритних «чорних зірок» став справжньою окрасою Мундіалю. Щастя, сльози, рука у карному майданчику, нефарт Г?яна, післяматчева лотерея – Уругвай витиснув максимум і так просочився до 1/2-ї.

З Нідерландами теж відбулася пекельна заруба (2:3), але що вдієш, якщо долю передбачив восьминіг Пауль?..