У понеділок вже не було сенсу згадувати про прикрий для нас старт відбірної кампанії на «Вемблі», про валідольний камбек у Скоп’є, про стійкість у повторній зустрічі з Кейном і компанієй, про програну лобову битву в Мілані… Все мало вирішитися тут і зараз. Леверкузен, 20 листопада. Україна або Італія. І не важливо, що на боці суперника – досвід, авторитет, статистика. «Синьо-жовтих» влаштовувала лише перемога.

У якості несподіванки стартового складу номінальних господарів  відзначимо відсутність в ньому Миколи Матвієнка, чиє місце в центрі оборони протягом кількох останніх років здавалося ледве не «залізним». Можливо, справа в не надто надійній грі гірника в попередніх матчах за збірну? Як би там не було, поряд з Іллею Забарним з’явився капітан «Дніпра-1» Олександр Сваток, якій у жовтневому матчі проти Мальти, власне, і замінив Матвієнка.

І вже в самому дебюті нашим захисникам довелося гасити невеличку пожежу, яку спричинив швидкий контрвипад італійців. Впоралися.

Але головне, що українці демонстрували відсутність непотрібного пієтету до опонента. Навпаки – агресію і готовність використовувати першу ліпшу нагоду для вильоту в атаку.

Упродовж перших 15 хвилин підопічні Сергія Реброва здійснили кілька перехоплень і організували низку гарних нагод. Згадаємо дальній удар Віктора Циганкова, два гострі простріли від Михайла Мудрика і особливо щільний «постріл» Георгія Судакова, що змусив складатися і стелитися по газону велетенського Джіджі Доннарумму.

Проте Скуадра Адзурра все одно жалила ефективніше, перш за все взявши на озброєння стандартні становища. Після двох кутових (загалом у першому таймі з боку гостей їх було сім) українців відверто вибачили спочатку Федеріко К’єза, потім Джованні Ді Лоренцо. Але і це ще було не все.

Незабаром італійці вмикнулися на повну, поставивши кілька надважких завдань перед синьо-жовтою обороною. На щастя, Анатолій Трубін виграв ближній бій у Давіде Фраттезі, а Джакомо Распадорі не вистачило кількох сантиметрів, аби, вже знаходячись перед порожніми воротами, замкнути передачу невгамовного К’єзи.

В цілому ж нулі в перерві виглядали прийнятним фундаментом для досягнення Україною своєї мети. Господарі захищалися не без помилок, але й без паніки, спокійно реагуючи на італійські «вибухи» (особливо відзначимо Віталія Миколенка) – в цій ситуації важливо було не пропустити. Ну а момент, який перед антрактом створив Судаков, давав надію, що Доннарумма і надалі не залишатиметься без роботи.   

Друга половина зустрічі проходила за сценарієм першої. Лучано Спаллетті, випустивши свіжого форварда Джанлуку Скамакку, закликав свої футболістів шукати щастя попереду. Тиск на ворота Трубіна справляв враження, проте наші за великим рахунком давали собі раду.

Більше того, «синьо-жовтих» вистачало і на свої, далеко не невинні відповіді. Активізувався і дуже корисно діяв Віктор Циганков, кілька можливостей для своїх вбивчих ривків отримав Михайло Мудрик. Саме вінгер «Челсі» на 65-й хвилині несподівано опинився перед італійським кіпером після ауту від Юхима Коноплі, проте віднайти шпарину, куди б можна було ввіткнути м’яч, не зумів.

Час спливав, рахунок не мінявся, напруга зростала. На фінальний відтинок наш тренер кинув у бій свіжих Олександрів – Зубкова, Піхальонка, Тимчика, а ще Данилу Сікана, розраховуючи на швидкісну кінцівку. Італійці, відчуваючи всю слизькість ситуації, як раз сіли на свою половину і почали тягнути час.

Судакову довелося бити метрів з 25 – без проблем для Доннарумми. За кілька хвилин після падіння Мудрика у карному майданчику наші вимагали пенальті – ані арбітр, ані VAR не зреагували.

Зрештою чемпіони континенту дотягнули до фінального свистка і наступного літа отримають можливість захистити титул у Німеччині.

Україна пропустила поперед себе обох фіналістів ЄВРО-2020. Такий підсумок передбачали майже всі, але мало хто розраховував, що наша команда змусить по-справжньому нервувати збірну Італії, що здобуде дві нічиї у протистояннях зі знаними фаворитами і боротиметься за вихід із групи до самого кінця. А отже занесемо цю компанію в актив Реброву та його хлопцям. Тим більше крапка ще не поставлена.

Вважаємо, що отримання нашою командою путівки на ЄВРО-2024 не відміняється, а лише відтерміновується. Прорватися до континентального топ-турніру «синьо-жовті» матимуть змогу у додатковому весняному плей-офф, який складатиметься з півфіналів (21 березня) та фіналу (26-е). В залежності від результатів жеребкування, яке відбудеться у четвер, 23 листопада, українці або потраплять у компанію до Польщі, Вельсу/Хорватії та Естонії, або сформують квартет з Ізраїлем, Боснією і Герцеговиною та Фінляндією/Ісландією. Одна путівка – чотири претенденти. Чекаємо, не втрачаємо надії, наближуємо Перемогу.

УКРАЇНА – ІТАЛІЯ 0:0
Україна: Трубін, Конопля (Тимчик, 86), Сваток (Малиновський, 90+1), Забарний, Миколенко, Степаненко (Піхальонок, 80), Судаков, Зінченко (Сікан, 86), Циганков (Зубков, 80), Мудрик, Довбик.
Італія: Доннарумма, Ді Лоренцо, Ачербі, Буонджорно, Дімарко, Жоржиньо (Крістанте, 71), Фраттезі, Барелла, Дзаньоло (Політано, 71, Дарміан, 90+2), К’єза (Кен, 81), Распадорі (Скамакка, 46).
Попередження: Конопля (79) – Буонджорно (7).
Арбітр – Хесус Хіль Мансано (Іспанія).
20 листопада. Леверкузен (Німеччина). «БайАрена». +8’C.