«Скасування Decreto Crescita призведе до руйнування італійського футболу», – саме ці слова функціонера стали резонансними, а потім до них приєднався ще один маститий футбольний діяч з Серії А – президент «Лаціо» Клаудіо Лотіто.

«Вони [уряд] зрозуміють свою помилку. Держава також не отримає грошей. Якщо залучити іноземця, який сплачуватиме податки в Італії, це набагато краще, аніж те, якщо ніхто не приїде та нічого не заплатить, вірно? Наша ліга втратить конкурентоспроможність!» – зазначив Лотіто.

Як ви вже, мабуть, здогадалися і Фурлані, і Лотіто, оперуючи похмурими прогнозами, безпосередньо торкнулися теми оподаткування, тому що з 1 січня в Італії скасовано Decreto Crescita (Указ про зростання), який у футбольній тусовці прозвали не інакше як «законом Бекхема» – за аналогією зі схожим законодавчим актом, який діяв на початку «нульових» і до середини минулого десятиріччя в Іспанії.

Що таке Decreto Crescita?

Щоб краще зрозуміти причини занепокоєння топових італійських футбольних менеджерів, спершу спробуємо розібратися із тим, що ж таке цей Decreto Crescita, або Указ про зростання.

Цей законодавчий акт був ухвалений Сенатом Італії 27 червня 2019 року. Першочергово його ідея полягала у тому, щоб максимально підтримати італійську економіку, а також зупинити й повернути у зворотній бік відтік кваліфікованих кадрів шляхом надання їм певних податкових пільг. Законодавці обіцяли п'ятирічні послаблення в плані оподаткування для тих співробітників (незалежно від їхнього громадянства), які повернулися чи прибули до Італії та готові були працювати на її території, приносячи користь суспільству. Це була цікава та прогресивна ідея, покликана на те аби спонукати яскравих та талановитих людей залишатися, повертатися чи переїзджати до Італії, витрачати там гроші, розвивати бізнес й створювати робочі місця для місцевого населення.

До футболу Decreto Crescita не мав жодного прямого відношення, проте міг бути використаний, як і у будь-якій іншій сфері економічної діяльності. Зокрема, п'ята стаття цього законодавчого акту дозволяла футболістам та тренерам, які не працювали в Італії протягом попередніх двох років, незалежно від їхнього громадянства, сплачувати податки лише із 50% своїх доходів, а не від загальної суми. Враховуючи ту обставину, що загальна ставка оподаткування в Італії дорівнює 43%, це відкривало величезні фінансові вигоди, причому як для гравців, так і для клубів.

Зміни набирали чинності, починаючи із сезону-2020/21, й дозволяли багатьом клубам неабияк заощадити, а їх найнятим працівникам – не мати жодних проблем із фіскальними органами за використання сумнівних схем. Однак наприкінці минулого року уряд Італії задумався про відмову від продовження дії Decreto Crescita. Противників цього рішення знайшлося чимало, у тому числі й у футболі, а представники Серії А навіть намагалися досягти законодавчих винятків для своєї сфери діяльності, але це виглядало вкрай нереалістичним з точки зору втілення у життя.

Що давали податкові пільги футбольним клубам на практиці?

В Італії та багатьох інших країнах Європи, за винятком хіба що Англії, найчастіше у ЗМІ потрапляє інформація про «чисту» суму заробітної плати того чи іншого футболіста. Наприклад, у сезоні-2020/21 Кріштіану Роналду отримував у «Ювентусі» 31 мільйон євро на руки, а повні витрати туринського клубу на оплату праці португальця становили 54,4 мільйони євро, із яких 23,4 мільйони євро йшли на рахунки уряду у вигляді податкових відрахувань.

За умови застосування положень Decreto Crescita до окладу Кріштіану Роналду, для «Ювентуса» відкривалося дві потенційні переваги. Перша полягала у тому, щоб дозволити запропонувати гравцеві ще більшу чисту зарплату. За умови витрат на португальця у розмірі тих самих 54,4 мільйонів євро, Роналду міг би отримувати на руки вже не 31 мільйон євро, а 38,9 мільйонів євро.

В якості альтернативи, якщо керуватися тим самим прикладом із Роналду, «Ювентус» міг би собі дозволити, залишивши «чистий» оклад гравця на рівні 31 мільйона євро, витрачати загалом на утримання португальця вже 42,7 мільйони євро. Іншими словами, тільки на одному Кріштіану бюджет туринського клубу отримав би економію у 11,7 мільйонів євро на рік. Якщо ж говорити про всі професійні клуби Апеннінського півострова, враховуючи їхні зарплатні фонди, ця сума збільшувалася у рази, що давало колосальні переваги італійському футболу та підвищувало фінансову міць клубів, а це було особливо важливо в період, коли пандемія Covid-19 серйозно обмежувала можливість отримання додаткових доходів (зокрема від продажу квитків та іншої активної роботи з уболівальниками).

Однак варто розуміти, що Кріштіану Роналду є лише показовим прикладом – чистою теорією для кращого та гіперболізованого сприйняття нововведень (саме він у сезоні-2020/21 мав найбільшу зарплату в Серії А). Насправді португалець не мав права на податкову пільгу за Decreto Crescita, оскільки перебрався до Серії А ще влітку 2018 року, і щоб скористатися нормами нового закону, не повинен був працювати на території Італії протягом як мінімум попередніх двох років.

Втім, на нових футболістів, підписаних італійськими клубами, починаючи із сезону-2020/21, правило поширювалося повною мірою, так само як і на тих, хто повернувся до Італії після двох років відсутності. Не дивно, що загалом Decreto Crescita призвів до збільшення частки іноземних футболістів у клубах Серії А.

На графіці вище видно пряму кореляційну залежність між Decreto Crescita та збільшенням частки іноземних футболістів у Серії А. Це говорить про те, що більшість італійських клубів усвідомила, що їм набагато дешевше обходиться утримання легіонерів, аніж місцевих гравців. Однак після завершення терміну дії податкової пільги ця перевага зникне, а разом із нею, вочевидь, знизиться й купівельна спроможність італійських клубів на міжнародних ринках, або, як мінімум, їхня можливість забезпечувати новачкам конкурентоспроможні, у порівнянні з іншими топ-лігами, заробітні плати.

Чи чекати на руйнування італійського футболу?

Очевидно, що прогнози Фурлані та Лотіто, з яких ми починали цю розповідь, є надмірно перебільшеними. Топ-менеджерів італійських клубів можна зрозуміти, адже їх позбавляють однієї з найбільш істотних переваг, яку італійці мали перед іншими клубами топ-5 європейських ліг (для порівняння податок на прибуток в Іспанії становить 52%, у Німеччині – 47,5%, в Англії та Франції – по 45%).

Втім, дія Decreto Crescita спливає лише у лютому, а це означає, що клуби Серії А збережуть можливість придбання іноземних футболістів у січневе трансферне вікно та зможуть зафіксувати усі переваги попереднього податкового законодавства ще на якийсь період. Можливо, з цієї причини протягом найближчих кількох тижнів нам варто очікувати на підвищену активність італійських клубів на міжнародному трансферному ринку.

Згодом, ймовірно, ми знову побачимо повернення до концепції своєрідного «ізоляціонізму», коли клуби Серії А значно менше уваги приділятимуть рекрутингу футболістів з-за меж країни, оскільки це не матиме для них жодної додаткової економічної вигоди. Це зовсім не означає, що ми побачимо повну відмову від легіонерів й повернення до періоду розвитку середини минулого сторіччя, проте ставку на розвиток власних академій, вочевидь, робитимуть дедалі більше клубів. І нехай в Італії традиційно віддають перевагу досвідченішим футболістам, останніми роками намічається динаміка до зміни ситуації, за якої молодому гравцеві стає простіше пройти шлях від академії до першої команди свого клубу, ніж це було ще два-три десятиліття тому.

Що абсолютно очевидно, так це те, що ми ще не раз почуємо скарги щодо скасування італійського «закону Бекхема», особливо від найбагатших та найвідоміших клубів цієї країни. Також вони ще активніше шукатимуть лазівки та схеми для мінімізації оподаткування, до яких вдавалися й раніше, але загалом статус-кво буде збережено, адже це більш глобальне політичне рішення італійської влади, яке виходить далеко за межі виключно футбольних рамок.