«Інтер» продовжує показ документальних стрічок про десятьох великих українців. У вівторок, 22 квітня, о 22:15 телеглядачі зможуть побачити фільм про легендарного тренера київського «Динамо» Валерія Лобановського. Ведучим фільму та «адвокатом» Лобановського став перший президент незалежної України Леонід Кравчук, який з 1980 року в якості завідуючого відділу ЦК Компартії України курирував український спорт і був особисто знайомий з Валерієм Васильовичем. Автор сценарію − Олег Ситник, режисер − Сергій Долбілов.

Він довів, що у Радянському Союзі українці грають у футбол краще за всіх. Під керівництвом Валерія Васильовича Лобановського київський клуб 8 разів вигравав чемпіонат СРСР, 6 − Кубок СРСР, двічі здобував європейський Кубок Кубків і один раз − Суперкубок. Тоді міжнародна преса визнала динамівську команду найсильнішою у світі, а словосполучення «Київське «Динамо» стає всесвітньо відомим футбольним брендом.

Чому Валерію Лобановському дозволили очолити збірну СРСР тільки через 7 років після того, як був виграний перший в історії країни єврокубок − у 1982-у, а вже через рік звільнили із дивним формулюванням «ніколи більше не залучати до роботи з головною командою країни», й досі викликає здивування. Тим більше, що за цим послідувало тріумфальне повернення − за два тижні до Чемпіонату світу 1986 року, перемога у Кубку кубків і друге місце у рейтингу кращих тренерів планети.

«Серед великих футболістів і тренерів Валерій Лобановський займає одне з найбільш почесних, а можливо, й навище місце. Він був людиною, освідченою не тільки у сфері спорту, але й особистістю величезного інтелекту, − говорить про свого героя ведучий фільму Леонід Кравчук. − Він був внутрішньо дисциплінований, неймовірно відповідально ставився до кожної гри, навіть якщо це була товариська зустріч, тобто не вважалася принциповою з точки зору Чемпіонату чи Кубку. На кожну гру він готував сценарій, але не відкривав його, − писав від руки і тримав у кишені, щоб ніхто навіть не здогадувався, кого він збирається випустити на поле. Лобановський не був публічною, відкритою людиною, але всередині плекав благородні вчинки. Я знаю його як відповідальну і благородну людину».

Особисте знайомство Валерія Лобановського і Леоніда Кравчука відбулося задовго до того, як один став тренером, а другий − великим партійним діячем. «Вперше я зустрівся з ним ще в університетські часи, коли Лобановський грав у «Динамо», а я був одним із вболівальників цієї команди. Коли він виходив з роздягальні, я поздоровив його з професіно забитим голом − він мав назву «сухий листок» і був його фірмовим футбольним знаком. Він звернув увагу, що я сказав це із знанням справи, і ми трохи поспілкувались. Офіційне знайомство вібулося у 1980 році, коли я вже безпосередньо займався спортом в Україні. Оскільки спорт і футбол в ЦК Компартії України займали особливе місце, враховуючи, що вболівальником N1 в Україні вважався Володимир Щербицький, до Лобановського як до головного тренера і «Динамо», і збірної СРСР були прикуті всі погляди».

Із спогадів Леоніда Макаровича, Лобановський не тільки цінував командну дисципліну, але й зворушливо ставився до своїх футболістів і як міг захищав їх інтереси. «У ті часи, коли в магазині було неможливо придбати багато дефіцитних речей − наприклад, прикраси для дружини на 8 березня чи модну дублянку, Лобановський часто приходив домовлятись про те, як організувати для гравців той чи інший товар. Він переймався не тільки тим, як люди грають, але й як вони живуть».