Через вторгнення Росії 24 лютого футбольні змагання в Україні були заморожені. Але якщо клубні турніри поки що не відновилися, то національній збірній на європейському рівні виступати необхідно. І саме червневі матчі синьо-жовтих стали приводом для розмови із екс-нападником збірної України Іван Гецько.

– Які ваші враження від виступу збірної України у червневих матчах?
– Вони залишили двояке враження. На жаль, найгірше, що наші футболісти, як то кажуть, не стрибнули вище голови. Це і завадило їм досягти позитивного результату в головному матчі сезону – з Уельсом, після якого довелося розпрощатися з надіями поїхати на фінальну частину світового форуму до Катару. Найприкріше, що британці виявилися цілком прохідним суперником. Інша справа поступитися комусь із грандів – португальцям чи італійцям, які також брали участь у стикових матчах…

– У чому, на вашу думку, головна причина поразки синьо-жовтих у вирішальному матчі за вихід на чемпіонат світу з Уельсом?
– Насамперед вкотре підвела реалізація, адже стилістика гри могла бути зовсім іншою, якби українці використали свої гольові моменти у дебюті. А після прикрого зрізання Андрія Ярмоленка знову далося взнаки невміння нашій збірній переламати перебіг подій, коли пропускаємо першими. Доводиться констатувати, що нижче за свої можливості виступили легіонери, які не мали проблем із підготовкою до червневих протистоянь, переконаний, що саме вони мали взяти на себе роль лідерів.

Прикро, оскільки після фіаско у матчі з Уельсом стало зрозуміло, що мрії відразу кількох досвідчених гравців вітчизняної збірної виступити у фінальній частині чемпіонату світу не судилося збутися.

– Як ви вважаєте, Олександр Петраков продовжить роботу із збірною України?
– Хоча йому з підопічними не вдалося виконати головне завдання – пробитися до Катару, гадаю, що у вересневих матчах Ліги націй він продовжить перебувати біля керма команди. Тим не менш, потрібно зробити знижку на те, в який непростий час Петракову довелося керувати збірною. Важливо, що вдалося створити хороший мікроклімат, гравці йому довіряють. Та й за великим рахунком, реалії такі, що Петракова і замінити те, особливо нікому.