– Володимире Богдановичу, чи могли Ви уявити рік тому, коли недоброзичливці вимагали вашої відставки, що в наступному сезоні ваша команда увійде до трійки найкращих?
– Можу сказати, що я був упевнений в такому результаті. Також скажу, чому президент клубу вирішив продовжити зі мною контракт після невдалого сезону. Я запевнив Сергія Анатолійовича в тому, що ми будемо в шістці. У цьому, знаючи потенціал своїх хлопців, я не сумнівався. Радий, що мені повірили, повірили в наш тренерський штаб, у гравців, і ми змогли виправдати таку довіру.

– Чи є незадоволення від того, що не вдалося закінчити рік на другому місці?
– Аж ніяк. Це було б уже занадто. Я скажу, що ми й так доволі високо підняли планку. Це психологічно позначалося і на мені, і на хлопцях. У кінцівці вже було видно, що гравці почали нервувати. І ця психологічна втома позначилася в останньому поєдинку з ФК «Львів».

Звичайно, зіграло свою роль, що ми були ослаблені й грали без шести виконавців, які були відсутні через травми й дискваліфікацію. Цей матч показав, що нам потрібно зміцнити склад. Та й погода внесла корективи в хід протистояння. Як працівники нашого клубу не старалися, футбольне поле було далеким від ідеалу. А захищатися на такому газоні набагато легше, ніж зламувати насичену оборону. Тим більше, львів'яни вже до двадцятої хвилині мали перевагу в два м'ячі. Зрозуміло, що ми боролися до останньої секунди, і могли навіть піти від поразки, але це був не наш вечір. Тут не можна списати поразку на невезіння, оскільки до цього, в попередній грі з «Ворсклою», в кінцівці фортуна була на нашому боці. Та й київське «Динамо» цілком могло в Олександрії відігратися.

Так що десь знаходиш, а десь втрачаєш. Тому такий результат «Олександрії» вважаю нормальним, справедливим і закономірним.

– Назвіть складові такого великого успіху.
– Знаєте, пройдено лише частину шляху. От коли закінчимо Чемпіонат на третьому місці, тоді можна буде говорити про значне досягнення. Поки ж зазначу, що ми сильні своїм злагодженим та дружним колективом. Ми всі прекрасно розуміємо і доповнюємо один одного, і намагаємося добре робити свою роботу. У нас в команді зібралися чудові хлопці, з якими дуже приємно працювати. Розумію, що десь буваю надмірно жорстким, але футболісти до цього звикли і виконують вимоги. Зауважте, у нас не було ще жодного випадку штрафу футболістів. Хоча в багатьох інших клубах таке покарання практикується. Так що дисципліна у нас на високому рівні. І це переноситься на ігрову дисципліну під час матчу.

Головне – президент клубу Сергій Кузьменко розуміє, що нам необхідно для розвитку і руху вперед, він прислухається до моєї думки і в міру можливості виконує побажання. Так було з організацією зборів уміжсезоння в Туреччині і Болгарії, з підписанням тих гравців, які були необхідні, і зі збереженням основної обойми тих виконавців, які номінально не виконали завдання в минулому Чемпіонаті. Проте, всі, крім Андрія Гітченка і Сергія Старенького, які перейшли в «Десну», залишилися в команді і допомогли вийти на сьогоднішній рівень. Також із запрошенням Кирила Ковальця, Максима Задераки, Тимура Стецькова, а пізніше і Дмитра Гречишкіна ми не прорахувалися. Так що тут злилися воєдино багато позитивних чинників, де головним був єдиний колектив.

– Можете назвати найкращий і найгірший матчі осінньої частини чемпіонату?
- Найгіршим, на мою думку, був поєдинок 9 туру на виїзді з «Маріуполем», в якому ми поступилися – 0:1 і в якому я просто не впізнав команду.

Хоча той спад був очікуваним, але не настільки, як сталося. А кращими назву перші тайми домашніх матчів з «Ворсклою» і київським «Динамо». Тут був той футбол, який я хотів би бачити.

Ми агресивно зіграли в атаці й дуже добре в обороні, практично не дозволяли суперникам загрожувати нашим воротам.

– Кого з футболістів хотіли б відзначити, а хто не зовсім виправдав ваші сподівання?
– Не в моїх правилах когось виокремлювати. Я можу похвалити в роздягальні, всередині команди. Та й то рідко. Ми виграємо разом. Кожен робить свій внесок у досягнення позитивного результату. А покритикувати для профілактики хотів би Артема Поляруса. Він після того, як забив два м’ячі «Шахтарю» і непогано виглядав з «Чорноморцем», серйозно здав і в цілому рік провалив. Артем має переглянути своє ставлення до справи. Якщо ж критика не подіє, то хлопець буде шукати собі іншу команду.

– Давайте коротко про гру конкретних футболістів. Почнемо з голкіперів.
– Воротар може і не виручати, але зобов’язаний брати свої м’ячі. Юрій Паньків у ряді матчів нас серйозно виручив, але були й грубі помилки, які коштували нам втрати очок. Кажу, як є, і Юра про це знає. Але в цілому наш воротар реально був одним з кращих і вселяв у партнерів впевненість своїми діями.

Владислав Леванідов показав як у тренувальному процесі, так і в ряді матчів, що на лінії грає навіть надійніше за Юрія Паньківа. Однак, складна травма коліна не дозволила Владиславу проявити свої найкращі якості.

Є у нас і Дмитро Рудик, який прогресує. Але воротарю, щоби бути в тонусі, потрібна постійна ігрова практика.

– Центральні захисники.
– Чесно кажучи, ми хотіли з Антоном Шендриком прощатися. Але два завершальні матчі минулого сезону він провів на солідному рівні і довів, що він нам потрібен.

До цього Антон не грав майже рік, але зміг відновитися після важкої травми. У 31 рік хлопець зіграв усі матчі, за винятком дискваліфікації з київським «Динамо», без замін.

Виріс у професійному плані Валерій Бондаренко, склавши з Шендриком відмінний тандем центрбеків. Завдяки їх взаємодії і взаєморозумінню ми знайшли стабільність у захисті, що було основополагаючим у нашій грі.

– Крайні захисники і латералі.
– Андрія Бацулу ми свідомо продали в Бельгію, отримавши гідну пропозицію. Я бачив на позиції зліва Андрія Цурікова і хотів дати шанс молодому Тимуру Стецькову.

Цуріков, якому краще грати з глибини, закриваючи всю брівку, виправдав наші очікування і заслужено звернув увагу тренерів національної збірної України.

Стецьков картини не зіпсував, і ми на нього серйозно розраховуємо. Павло Пашаєв «наївся» футболом, не маючи відпочинку в міжсезоння.

Паша грав за збірну Азербайджана, що теж забрало чимало сил. Розуміючи, що у Пашаєва буде спад, ми поступово готували Станіслава Микицея, у якого закінчився термін дискваліфікації за вживання допінгу.

Для футболіста, який пропустив півтора року, Станіслав зі своїми завданнями впорався. Хоча, зрозуміло, що стабільності йому не вистачало і грав він з перепадами.

– Опорні півзахисники.
– Наша опора в центрі поля – це справжній лідер і капітан команди Андрій Запорожан. Незважаючи на вік, Андрій відпрацьовував по повній і вів команду за собою.

Мені завжди було спокійніше, коли наш капітан знаходився на полі. Грою Запорожана я задоволений.

Допоміг нам і досвідчений Олексій Довгий, який у відповідальні моменти підміняв Запорожана і не підвів. Дуже пристойно додав Євген Банада. Він із Запорожаном доповнювали один одного в центрі поля. Євген, прекрасно діючи у відборі, більше став грати в пас і працювати на творення. І те, що він підключався з глибини в атаку, стало несподіванкою для суперників.

Банада став нашим кращим бомбардиром. Не здивуюся, якщо Євген теж отримає виклик у національну збірну.

Дмитро Гречишкін, який приєднався до нас вже по ходу чемпіонату, показав себе справжнім професіоналом. Він прийшов у команду не в кращих кондиціях, але стрімко набрав форму і постав універсальним футболістом.

Номінальний опорник в інтересах команди міг зіграти на фланзі півзахисту, в центрі і на фланзі оборони. Ми докладемо максимум зусиль для того, щоб зберегти Дмитра і на другу половину сезону.

– Крайні хавбеки, вінгери.
– Максим Задерака виправдав своє запрошення, освіжив командні дії, вміло виходив на заміни і швидко відновлювався після ушкоджень.

Дмитро Шастал став для багатьох відкриттям, коли від матчу до матчу ставав більш упевненим, забивав вирішальні м’ячі, створивши здорову конкуренцію в колективі.

Хлопець він креативний, але Дмитру трошки не вистачає швидкісної витривалості. Так що є над чим працювати.

Також відмінно зарекомендував себе зліва і Євген Протасов. Але він невчасно отримав травму в молодіжній збірній і вибув з ладу. Потенціал у цього гравця відмінний, і, думаю, на зборах він набере необхідні кондиції.

Про Артема Поляруса я сказав вище, додати тут нічого.

– Головні творці.
– Основними нашими креативниками були Василь Грицук і Кирило Ковалець. За Кирила ми недарма боролися і вклали певні кошти. Він показав себе гравцем високого рівня, який може одноосібно вплинути на результат матчу.

Сподіваюся, так буде надалі, знизити до себе вимоги я Ковальцю не дозволю.

Грицуку серйозно заважали травми. Проте, Василь, коли виходив, то вже робив гру.

Досить згадати матчі з київським «Арсеналом», донецьким «Олімпіком» і виїзний поєдинок з ФК «Львів».

– Форварди.
– До нападаючих Артема Сітала та Віталія Пономаря, певен, серйозні претензії маємо не тільки ми, але і вболівальники. Форварди повинні забивати, а з цим у хлопців великі проблеми. Але ми продовжили співпрацю з Сіталом, оскільки Артем заслужив це своїм ставленням до справи, обсягом роботи на футбольному полі і самовідданістю.

Сподіваюся, що Сітало ще своє бомбардирське слово скаже.

До Пономаря у нас набагато більше питань, але кредит довіри Віталій ще не вичерпав. Попереду збори, і кожен отримає свій шанс.

– Молодь.
– Ми намагалися давати молодим хлопцям шанси в ході сезону. Тому ж Владиславу Бабоглу і Денису Устименку, які показали, що ми маємо хороший резерв. І за це хотів би подякувати своїм колегам, які працюють з молодіжним і юнацьким складами. Адже недарма наш дубль іде на другому місці, та й 19-річні, як то кажуть, не пасуть задніх.

– Тут логічне наступне питання: взаєморозуміння в тренерському штабі?
– Без нашого дружного тренерського штабу досягти нинішніх успіхів, якими вони є в цьому році, було б неможливо. Ми вже давно працюємо разом і чудово розуміємо один одного. Я вдячний Віталію Перваку, Сергію Лактіонову, Вадиму Чернишенку, Андрію Ковтуну, Андрію Купцову, Юрію Гурі та іншим колегам за прекрасний і плідний рік. Користуючись нагодою, висловлюю вдячність усім без винятку працівникам клубу, які по праву розділяють з нами всі радощі і розчарування.

– Що необхідно для того, щоб зберегти завойовані позиції?
– Нам потрібні спокій і холодне серце. Необхідно також цілеспрямовано продовжувати працювати, зберігаючи чудовий мікроклімат у команді. Сподіваюся на хороші збори і необхідне точкове посилення складу. У належній фінансовій підтримці та забезпеченні всіх необхідних умов для підготовки ми не сумніваємося.

– Поділіться планами на міжсезоння і перспективами зміцнення складу.
– Ми збираємося 10 січня в Олександрії. Будемо закладати фундамент фізичної підготовки. 18 січня запланували гру з молодіжним складом. Потім три дні вихідних, 21 січня вилетимо на тренувальний збір в турецьку Аланію, де працюємо до 2 лютого. Повертаємося додому і після триденної відпустки знову їдемо в Туреччину. І вже звідти прилетимо на гру з донецьким «Шахтарем», яка запланована в Харкові на 23 лютого. Зміцнити нам потрібно позиції центрального захисника, опорника, крайнього хавбека і нападника. Робота в цьому напрямку вже ведеться, але про конкретику говорити рано.

– Далі, якщо дозволите, питання на абстрактні теми. Яке тренерське кредо Володимира Шарана?
– Я максималіст, який прагне виховувати у підопічних дух переможців.

Для цього навіть у тренувальному процесі застосовую змагальний принцип, де ті, хто програв отримують додаткове фізичне навантаження.

– На які європейські футбольні зразки намагаєтеся рівнятися?
– Мені імпонує гра збірної Франції і мадридського «Атлетіко». Я проти контролю м’яча заради, власне, контролю. Хочу бачити чітку ігрову дисципліну, компактність при позиційній обороні, пресинг, агресію і силовий тиск в атаці.

– Ваша головна риса характеру і основний недолік?
– Я завзятий трудоголик. Навіть у відпустці думаю про команду.

– Як проводите вільний час, що читаєте, яку музику слухаєте і які фільми дивитеся?
– Вільний час проводжу в колі сім’ї, приділяючи увагу 9-річній доньці Ангелі. Останнім часом читав біографічні книги Хосепа Гвардіоли і Алекса Фергюсона. Психологічно розслаблюють комедійні телесеріали. Ось подивився «Домашній арешт» Семена Слепакова. У музиці мої смаки постійні. Це Bon Jovi, Bad Boys Blue, Secret Service і ще щось подібне.

– Що Ви цінуєте в людях і що абсолютно не сприймаєте?
– Ціную людяність і порядність. Завжди раджу футболістам ставити себе на місце інших і оцінити, як би ти сам вчинив у тій чи іншій ситуації. Не люблю лицемірів, які в очі говорять одне, а за спиною роблять підлості і підставляють.

– І фінальне запитання. Життєвий девіз і заповітна мрія Володимира Шарана?
– Тільки вперед. Не зупиняючись на досягнутому, як написано на наших футболках. Мрію знову повернути «Олександрію» в єврокубки і порадувати наших уболівальників, яких хотілося б бачити на трибунах якомога більше.