«Я прокинувся посеред ночі й подумав: «Що з погодою? Грози у лютому?» Я почув сильний шум, і звук був страшним. Вранці мене розбудив будильник. Потім я дізнався, що сталося. Усюди була паніка».

«Я не хотів їхати. Я зробив це тільки тому, що зрозумів, що можу більше допомогти з Бухареста, ніж якби я був зі своїми гравцями у Києві. Посольство Румунії наполягало на тому, щоб я поїхав, і мій клуб теж вважав, що я маю виїхати. Але спочатку я хотів дізнатися, що буде з моїми хлопцями з команди».

«Спершу ми думали, що гравцям буде безпечніше у тренувальному таборі «Динамо», який знаходиться за кілька кілометрів від Києва. Я не був приголомшений. Комусь треба було щось робити. Я допомагав, як міг, намагався щосили. Їхні родини в безпеці, і це надихає гравців. Сидорчук став батьком вчетверте саме під час свого перебування в Бухаресті, тому тепер має особливий зв'язок з містом».

«З чим мені було важко впоратися, то це зі сценами, свідком яких я був на шляху до Румунії. Люди з дітьми залишали свої машини за кілометри від кордону, а потім йшли пішки з валізами в одній руці та дітьми в іншій, сподіваючись швидше дістатися кордону. Черги машин на кордоні були величезні. Я намагаюся бути в курсі, але не надто багато дивлюся новин. У мене болить душа, коли бачу, що відбувається в Україні», – розповів Луческу.

Сидорчук, Кривцов та Степаненко створили фонд для відправки в Україну вантажівок із продовольством та речами першої необхідності. «Я дуже ціную те, що вони роблять. Вони попросили організувати зустріч із представниками супермаркетів та купили багато речей для постраждалих в Україні. Вони виявили велику солідарність», – зазначив Луческу.

«Я знаю, що багато хто скаже, що це аморально, коли одні люди воюють на війні, а інші грають у футбол. Але кожна людина може боротися по-своєму, вона може зробити все можливе, щоб допомогти чи підтримати тих, хто залишається вдома. Гра на полі може надихнути багатьох».

«Я розповів українській асоціації футболу свої думки. Думаю, що було б непогано створити спільну команду з гравців «Шахтаря» та «Динамо», які тренуватимуться та гратимуть [у Бухаресті] перед матчем плей-офф чемпіонату світу між Україною та Шотландією у червні».

«Я хочу, щоб гравці збірної сформували команду, яка б тренувалася і грала товариські матчі з клубами, що не беруть участь у єврокубках. Наразі футболісти «Динамо» перебувають недалеко від Львова, тренуються там. Щодня мої люди надсилають мені відео з тренувань. Я лише просив їх підтримувати форму, трохи бігати та ходити до спортзалу», – наголосив Луческу.

Були розмови про завершення українського сезону за кордоном у Румунії, Польщі чи Італії, які розглядалися як можливі приймаючі країни. «Я хотів би, щоб сезон завершився на полі, але зараз це дуже складно. Уявіть, що «Шахтар» втратив більше 10 гравців, а південноамериканці повернулися додому. Наразі немає місця суперництву, ми єдині. Ми тримаємось разом і намагаємося допомогти в міру можливості. Це моя єдина мета. Зі мною було щось подібне, коли я працював у «Шахтарі» в 2014 році», – згадав Мірча.

«Коли вісім років тому я виїжджав із Донецька, я й подумати не міг, що більше не повернуся. Я не говорю про об'єкти, але я залишив спогади, ігри, свої робочі файли та свої вечори у Донецьку. Мені дуже подобалися вечори на новому стадіоні «Шахтаря», гадаю, це був найкрасивіший стадіон у Європі. Змінювалося й місто, футбольна команда надавала всьому місцю західноєвропейську атмосферу. У Донецьку жилося добре, у нас було все, що ми хотіли», – сказав Луческу.